При вирішенні спорів у зв’язку зі спадкуванням за заповітом суд застосовує правила глави 85 ЦК та враховує, що заповідач, зокрема, має право:
1) призначити своїми спадкоємцями фізичних особі, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1235);
2) без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обов’язково частку у спадщині; у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадування втрачає чинність (ст. 1235 ЦК);
3) охопити заповітом права і обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати в майбутньому. Якщо він розподілив між спадкоємцями лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропоріційною до одержаних ними прав (ст. 1236 ЦК);
4) зробити у заповіті заповідальний відказ, відказоодержувачами у якому можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом (ст. 1237 ЦК);
5) зобов’язати спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема, щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, дій, спрямованих на досягнення суспільної корисної мети;
6) обумовити виникнення права спадкування наявністю певної умови (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо), тобто скласти заповіт з умовою. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства (ст. 1242 ЦК);
7) установити сервітути щодо земельних ділянок, без зміни їх цільового призначення, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (1246 ЦК).
Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шості ЦК немає відповідного правила.
Право на пред’явлення позовову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача
Заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінено чи скасовано її опікуном.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним. якщо він був складений особою під впливом фізичного чи психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПК).
У справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі. Спадкодавець може позбавити особу з числа спадкоємців права на спадкування (ст. 1235 ЦК) лише шляхом зазначення про це в заповіті.
Розірвання шлюбу припиняє статус подружжя, а недійсність шлюбу анулює статус подружжя, з зв’язку з цим розірвання шлюбу чи визанння шлюбу недійсним після складення заповіту подружжя (ст. 1243 ЦК) позбавляє цей заповіт юридичного значення без пред’явлення відповідного позову. У цьому разі спадкування відбувається на загальних підставах.
Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку, що визначений ст. 1241 ЦК є вичерпний і розширеного тлумачення не потребує.
Пленум ВСУ