Відповідно до ст. 50 ЗУ «Про нотаріат» (далі по тексту: «Закон»): нотаріальна дія або відмова у її вчинені, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчинені, нотаріального акта має особа, прав і інтересів якої стосується такі дії чи акти.

 Враховуючи вищевикладене, оскарженню підлягають: нотаріальні дії, відмова у вчинені нотаріальної дії; нотаріального акта.

 Оскарження нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає,  що дія вчинена неправомірно.

  Відповідно до положень Постанови Пленуму ВСУ від 31.01.1992 року № 2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчинені» справи про оскарження нотаріальної відмови у її вчинені розглядаються в  порядку цивільного судочинства.

 Скарга на нотаріальні дії або відмову в їх вчинені подається до суду за місцем знаходження нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, іншого відповідного органу, робочого місця приватного нотаріуса, до відання яких віднесені їх вчинення (ч.1,3 ст. 285 ЦПК, ст. 50 Закону ) – Постанова Пленуму ВСУ від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Згідно до ст. 257 ЦК України строк оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчинені, нотаріального акту встановлено у три роки.

Доцільно зауважити, позовна давність за визначенням ст. 256 ЦК України – це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (ч.6 ст. 1273 ЦК України). У разі відкликання спадкоємцем своєї відмови від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття, він відновлює своє право на спадкування, тобто у строк у шість місяців.

У разі, коли особа не встигла відкликати заяву про відмову від прийняття спадщини протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, така відмова може бути визнана недійсною судом. З огляду на те, що відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином, то визнання такої відмови недійсної в судовому порядку здійснюється за наступних  підстав (роз’яснення міститься в Постанові Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»):

• вчинення відмови спадкоємцем, який в момент її вчинення не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (ст. 225 ЦК України);
• вчинення відмови під впливом помилки (ст. 229 ЦК України);
• вчинення відмови під впливом оману або насильства (ст. 230, 231 ЦК України). (Наявність умислу в діях, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення);
• вчинення відмови під впливом тяжкої обставини і на невигідних умовах (ст. 233 ЦК України). (Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах).

Доцільно  зауважити, що ч.3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.