Цивільний позов в кримінальному процесі

  Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

 Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за своєю діяльністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

 Відповідно ст. ст. 2,3 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997) (далі по тексту: Конвенція), право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

 Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

 В Україні визначається і діє верховенства права (ст.8 Конституції України).

 Відповідно до п.п. 1-3, 6 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.

  Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

  Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

  Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

  Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи, положення частини першої-третьої цієї статті поширюється на близьких родичів чи членів сім’ї , яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

   Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

   Згідно до ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

   Верховний Суд України в п.9 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психологічних тощо), який зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля,  необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

  Статтею 41 Конвенції  передбачено, «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

On Октябрь 25th, 2016, posted in: Блог Адвоката Пискун by
Разработка логотипа и дизайн Брендбук.