Про одностороннє визнання правочину нікчемним

Відповідно ст. 202 Цивільного кодексу України (далі по тексту: ЦК) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

 На підтвердження виконання Договору між сторонами повинні підписуватися необхідна та передбачені чинним законодавством документи (Акти, бухгалтерські документи тощо), які залишаються по примірнику кожній із сторін.

За загальним правилом, зобов’язання має виконуватися належним чином, одностороння відмова від його виконання не допускається (ст. 525 ЦК).

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

  Зокрема, не є укладений правочин (договір), у якого відсутні встановлені законодавством умови, необхідна для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

 Відповідно до статті 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

 Крім того, порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разу, коли це прямо передбачене законом, зокрема  статтями 547,719, 1055, 1059,1107, 1118 ЦК тощо.

 В чинному законодавстві встановлений чіткий перелік правочині, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

 Такими є правочинами, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема:

— правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

— правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне заволодіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України);

— правочини щодо відчуження викраденого майна;

— правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

 Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами статті 216 ЦК.

 Доцільно зауважити, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсності правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки сторони недійсного правочину.

On Август 27th, 2017, posted in: Блог Адвоката Пискун by
Разработка логотипа и дизайн Брендбук.