Про представництво потерпілих в кримінальному процесі

  У Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (Резолюція 40-34 Генеральною Асамблеєю від 29 листопада 1985 року) визнано проблематику відносно відновлення балансу між правами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, з одного боку, та інтересами жертви, з іншого.

 Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 та чинного законодавства України, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

 Відповідно ст. 55 Кримінально процесуального кодексу України (далі: КПК): Потерпілим у кримінальному проваджені може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілої.

    Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального провадження.

Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

 За наявних очевидних та достатніх вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визначені потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

 Якщо внаслідок правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який не уможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої – третьої цієї статті поширюється на близьких родичів чи членів сім’ї такої особи. Потерпілим визначається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї , яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням – потерпілим може бути визнано кілька осіб.

 Доцільно зазначити, що згідно нормами кримінально-процесуального законодавства України потерпілий наділений повноважень, що має забезпечити захист його законних інтересів під час досудового слідства, та має право на представника – особа, яка у кримінальному проваджені має право бути захисником (ч.1 ст. 58 КПК).

 Згідно до частин 2-4 вищезазначеної статті: представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її представник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному проваджені.

  Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному проваджені підтверджується:

1) Документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, – якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному проваджені (а саме: повноваження захисника на участь у кримінальному проваджені підтверджуються: свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю; ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги);

2) Копією установчих документів юридичної особи – якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;

3) Довіреністю – якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою.

 Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

 Просто слідчі, на практиці, досить часто при роз’ясненні прав потерпілого допускають формалізм. Оскільки не розкривають у доступній формі (з урахуванням правової обізнаності особи) значення таких термінів, як цивільний позов, клопотання, докази, слідчі (розшукові) дії тощо. Не рідко ця дія зводиться до вручання потерпілій особі пам’ятки про процесуальні права та обов’язки та отримання її зворотного підпису, як доказу, для матеріалів кримінального провадження, про це.

  В найкращому разі, реалізація передбачених повноважень та прав потерпілої особи, що передбачені чинним законодавством, у ході досудового розслідування полягає тільки в надаванні показань та інколи в заявлені цивільного позову.

 Про відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному проваджені, цивільний позов.

  Спеціальне правове регулювання: Глава 9 КПК.

  Статтею 128 ч.1, 4, 7 КПК визначено, що особа якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пі час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної особи чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

 Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановлених до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства.

  Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному проваджені, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’являти його у порядку цивільного судочинства.

 тобто, згідно ст. 257 Цивільного Кодексу України на протязі трьох років. Також, доцільно звернути увагу, що відповідно до ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди позивач зобов’язаний сплатити судовий збір у розмірі 1% від розміру шкоди, що пред’явлений позивачем (ст. 4 раніш зазначеного Закону).

 Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч.1 ст. 129 КПК).

  Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином має важливе значення для усунення наслідків злочину та поновлення порушених прав громадян, підприємств, установ та інших громадських організацій (п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 21.03.1989 року “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна”  з наступним змінами та доповненнями).

 Відповідно до положень Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі (ст. 22 Цивільного Кодексу України (далі ЦК)).

 Доцільно звернути увагу, що відповідно до позиції, що виражена в Рішенні суду по справі № 607/18544/14-ц від 20.01.2016 року, яка підтвердилась і не спростовувалась, в судах вищих інстанціях: згідно ч. 3 ст. 1193 ЦК вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

  Відповідно до ст. 1201 ЦК особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов’язана відшкодовувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника, ці витрати.

 У ст. 2 Закону України “Про поховання та похоронну справу” зазначено, що поховання померлого – комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традиції, що не суперечать законодавству.

Відшкодування моральної (немайнової шкоди), виходячи із правил, що встановлені Цивільним процесуальним кодексом України і норм Кримінально процесуального кодексу потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров’я, честь, гідність, знищення майна, позбавлення годувальника тощо), має право пред’явити позов про її відшкодування у кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

 У кримінальній справі вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються і вирішуються судом за умови, що особу, якій її заподіяно, визнано в установленому порядку потерпілим та цивільним позивачем (ч.1,2 п. 17-1 Постанови Пленум Верховного Суду № 4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ” з наступними змінами та доповненням).

  Згідно ч. 3,4 ст. 23 Цивільного Кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

  Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршенням здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, степеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

  Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

 

 

On Січень 25th, 2018, posted in: Блог Адвоката by
Разработка логотипа и дизайн Брендбук.